Об институте Аналитика Мониторинг Блоги
   
03.02.2006, 16:02


Коаліційні сценарії: "прими", "статисти", "масовка"


Парламентська кампанія майже втратила інтригу відсотків, оскільки електоральне поле достатньо жорстко поділене, і "вільного" електорату практично не залишилось. Натомість, замість неї на перший план виходить інтрига майбутньої парламентської коаліції. Саме поствиборча коаліційна комбінаторика стає одним з ключових лейтмотивів кампанії, а конкуренція об'єднавчих коаліційних (переговорних) ініціатив вже зараз набула виборчого змісту.

Перебіг парламентської кампанії в Україні засвідчив, що передвиборчий пелетон розділений на декілька чітко окреслених груп учасників змагань, кожна з яких вирішує притаманні лише їй завдання.

Для лідерів перегонів – Партії Регіонів, "Нашої України" і БЮТ – в першу чергу головний сенс виборів полягатиме не в електоральній конкуренції або ж ідеологічній боротьбі, а передусім, в коаліційній грі. Звичайно, що вибороти перемогу – це принципово для будь-кого з чільної трійки.

Проте, перемогти на виборах – вкрай важливо, але набагато важливіше – реалізувати власну коаліційну стратегію, оскільки саме вона є тим ключем, який відчиняє двері до (виконавчої) влади.

Друга трійка – СПУ, КПУ, Блок Литвина – майже гарантовано долає тривідсотковий бар'єр.

Разом з тим, жодний з цих виборчих суб'єктів не має достатніх ресурсів для самостійної коаліційної гри.

Тому вони ставлять за мету продемонструвати щонайвищій результат на виборах з тим, аби прийняти участь у формуванні коаліції на пристойних умовах (за винятком КПУ). Звичайно, що і соціалісти, і народники сподіваються на те, що за сприятливих обставин, їм вдасться розіграти "золоту акцію" у Верховній Раді наступного скликання.

Решта гідних уваги – "міноритарні" проекти, які ставлять за мету подолання виборчого бар'єру та мають на це більш-менш реальні шанси. До цієї групи належать ПРП-Пора, "НеТак", "Народна опозиція" і Віче.

Одразу слід зазначити, що міноритарії здатні суттєво вплинути на формат і колір парламентської більшості. Скажімо, проходження до ВРУ блоку ПРП-Пора буде серйозним аргументом на користь помаранчевої коаліції, а успіх Вітренко чи блоку "Не так" значно посилить позиції Партії Регіонів під час коаліційних торгів.

Втім, вплив міноритаріїв все ж таки відбуватиметься в рамках трьох базових сценаріїв утворення коаліції. Цілком очевидно, що жоден фаворит навряд чи спроможеться самостійно сформувати більшість в Раді, а тому ми неминуче станемо свідками укладання політичного союзу щонайменше між двома лідерами виборчої кампанії. Нижче ми розглянемо три базових сценарії формування коаліції та їх можливі політичні наслідки.

Помаранчева коаліція: питання стабільності та ризики відповідальності

Варіант помаранчевої коаліції "НСНУ-БЮТ-СПУ" - або її поширена версія "НСНУ-БЮТ-СПУ-ПОРА-ПРП" - електорально-ідеологічний варіант коаліційного блокування, формат якого має утримати у площині суспільній свідомості образ революційної єдності, майданної солідарності між всіма учасниками Майдану.

Виборець, який підтримав політичні сили Майдану під час президентських виборів-2004, отримає таким чином цілком зрозумілу та укомплектовану ідеологічну пропозицію. Передвиборче демонстрування такого формату можна вважати за оптимальне з точки зору зовнішнього, поверхового сприйняття політичної ситуації.

Так, наприклад, у випадку, коли будь-який фігурант (БЮТ, СПУ) коаліції випадає з "помаранчевого ланцюга", тоді ідеологічна картина виглядає як зруйнований або розколотий Майдан, що потребує більш критичного електорального переосмислення.

На сьогодні у тієї часті суспільства, що підтримала помаранчевий Майдан, існує ідейний запит на реінтеграцію помаранчевої команди. Саме тому помаранчева реінтеграція матиме певний ідейно-електоральний успіх. Але крім електоральної складової коаліційної проблеми існує інша – складова договірних практик, та емпірика поствиборчої стабілізації національної політики.

Небезпеку викликає політична поведінка БЮТ – сили, яка провокувала помаранчевий розкіл, та підставила під удар пропрезидентську силу, втягуючи її у корупційний скандал у складний період політичної конкуренції з силою реваншу – Партією Регіонів. Якщо позиція СПУ виглядає більш-менш послідовною та прогнозованою, то позиція іменного блоку Юлії Тимошенко відповідає логіці "непередбачуваної гри".

Ризики договірного процесу можуть бути значно вищими, якщо розуміти, що у ситуації, коли потенційна помаранчева коаліція не зможе сформувати Кабінет Міністрів (або буде нестійкою та знову розколеться, на цей раз де-легітимізувавши уряд вже де-юре), постане питання розпуску парламенту президентом, але з вини помаранчевих.

Фокусуючи увагу на ризиковій грі БЮТ, слід розуміти, що відповідальність за розпуск Ради будуть нести всі коаліційні учасники, незважаючи на те, яку саме внутрішньо-коаліційну позицію вони відстоюють.

Нова коаліційна стабільність багато у чому залежатиме від політичних апетитів БЮТ, лідер якого висловлює амбіції щодо посади прем'єр-міністра, напевно, від якої вона зможе відмовитися, наприклад, при одержанні контролю над профілем ТЕК. Можливо припустити, що БЮТ піде на згоду, якщо отримає менш значущі міністерства, але у такий варіант слабо віриться.

"Помаранчевий уряд", у складі якого щонайменш опиняються три сили – НСНУ, БЮТ та СПУ – навряд чи зможе претендувати на роль стабілізаційного уряду (три фігуранти коаліції, емерджентне політичне позиціювання блоку Тимошенко). Наряд чи це буде уряд консолідованого курсу.

Тому ризики містяться і в тій частині, яка передбачує відповідальність нової більшості за урядову кризу. Але така відповідальність загрожує тим, що, по-перше, вона лягає на "помаранчеву команду", по-друге, несе у собі новий розкіл "помаранчевої команди", який доб'є міф про "солідарність учасників революційних подій".

Ще одним фактором, що буде дестабілізувати коаліційну гру – є фактор боротьби за лояльність президента, боротьби, що перманентно присутня у політичній конкуренції пропрезидентського оточення із лідеркою БЮТ.

Остання вже мала шанс на закріплення у пропрезидентському полі під час перебування на прем’єрській посаді, але демонстрація самостійної позиції, власного бачення національної політики навряд чи сприятиме внутрішньо-коаліційній монолітності та збереженню елітних протистоянь навколо президента.

Коаліція "анти-Ющенко"

Варіант формування у майбутньому парламенті нової антипрезидентської більшості можливий у випадку, коли з тих чи інших причин президентський блок не прийматиме участі у формуванні коаліції та уряду: зробивши свідомий вибір на користь "неучасті", не знайшовши достатніх точок дотику з жодним суб'єктом трійки або ж зробивши ставку на ескалацію поствиборчого конфлікту і потенційний розпуск парламенту.

Базою для такої більшості стане досягнення домовленостей між двома зовнішньо полярними силами трійки, лідери яких з самого початку декларують амбіції посісти крісло народного прем'єра. Без формування базової конструкції "Партія Регіонів – БЮТ" такий варіант не уявляється можливим, якщо навіть приймати до уваги можливість одночасного проходу в парламент низки напівмаргинальних мінорітаріїв (в першу чергу мова йде про блок "Не ТАК" і "Народну опозицію" Вітренко).

З огляду на нинішню кон'юнктуру, будь яка більш менш життєздатна коаліція – це коаліція трьох. І в гіпотетичному випадку це може бути "колективний третій" - тобто декілька фігурантів. Якщо ж брати у розрахунок гарантовано прохідних гравців, то вірогідніше за все ним може бути Народний блок, який може потенційно доповнити будь-яку коаліційну конфігурацію, за винятком можливо відверто реакційних.

Одразу ж необхідно зазначити, що даний сценарій є екстремальним і означатиме початок повномасштабної інституціональної війни. Розмежування влади економічної та силової у цьому випадку стане найбільш відчутним. Фактично, країна матиме опозиційного президента, який опиниться в "меншості". Економічний курс буде формувати "бізнесова більшість", презентована донецькою бізнес-групою з "політичними партнерами" - БЮТ.

Кабінет Міністрів та фігура прем'єра стануть політичною надбудовою нинішнього антипрезидентського консенсусу бізнес-еліт, який буде формалізовано та інституціоналізовано.

Фактично мова йде про формування опозиційного курсу до президентської інтеграційної стратегії "відкритої України" (в першу чергу відкритого ринку), що означатиме сповзання економічного курсу в бік державного протекціонізму та логіки напівзакритого ринку. Формулювання ж консолідованого стратегічного курсу країни буде суттєво ускладнено.

В такій ситуації можлива лише "політика малих кроків", що базуватиметься на ситуативному вирішенні поточних бізнесових питань. Відносини президента з урядом та парламентом наберуть формату "дорожніх карт на місяць". Життя країни перейде в режим поточного "квартального планування" і руху "від кризи до кризи".

Безумовно така картина поки що виглядає суттєвим перебільшенням. Але в той же час, країна за останній час бачила немало ознак політичного хаосу і сповзання у бік некерованості.

За яких умов такий сценарій може стати реальністю? Загальновідомим є твердження про природну неопозиційність вітчизняного бізнесу, особливо крупного і особливо "донецького".

Ключові загрози, які несе для нього помаранчевий курс – відмова від державного протекціонізму, відкритість економіки для ТНК, логіка її широкої інтеграції до економіки світової з транспарентними правилами гри. Тобто, в розумінні крупного бізнесу, влада перестала працювати на його інтереси, "влада стала чужою". Це не дивно, враховуючи, що обрання Ющенка не було результатом консенсусу еліт.

Бажаний пакет гарантій для ПР – це досягнення якоїсь серединної лінії, спрямованої хоча б на часткове "стримування" транснаціональної експансії і гарантії власності, державний протекціонізм, несилові відносини бізнесу з владою, визначення та "закриття" списку об'єктів реприватизації і т.ін. – в обмін на політичну лояльність.

Помаранчевій же владі об'єктивно вигідний умовний "західний" власник. Який також наповнює бюджет, також створює робочі місця та запроваджує соціальні програми на підприємствах. Але при цьому не балотується у Верховну та місцеві Ради, не саботує роботу уряду і не відправляє його у відставку.

І в такий ситуації позиція лідера перегонів – ПР - полягатиме у виборі найбільш прийнятного гаранта, а коаліція ПР-БЮТ можлива за умов провалу проекту помаранчевої коаліції і програшу президентом цього своєрідного "гарантійного тендеру".

Зрозуміло, що подібна логіка коаліції означатиме в першу чергу електоральну кризу (кризу очікувань) як для ПР, так і для БЮТ. Однак, електоральна ситуація виглядає майже ідентично варіанту коаліції НУ-ПР, враховуючи лише той факт, що БЮТ і без того втрачає певну частину свого радикально-майданного електорату в західних регіонах.

Останнім часом Юлія Тимошенко навіть занадто різко відмежовується від біло-блакитних та намагається нав'язати суспільству лінійну логіку протистояння Тимошенко / Янукович, "Майдан / анти-Майдан". Що з першого погляду виглядає як "спалювання мостів" і суттєво звужує коло варіантів для БЮТ – або помаранчева коаліція, або опозиція і критика зрадників Майдану (у випадку коаліції НУ-ПР).

Але далеко не в електоральних моментах криються ключові аргументи проти даного варіанту більшості. Не дивлячись на всю привабливість прем'єрської посади і контролю над урядом, який тепер буде формувати економічну політику, в цілому вона виглядає менш конкурентноздатною в сенсі гарантій.

Легітимність президента має прямий характер, термін його каденції визначено на п'ять років, тобто президент у даному випадку має достатньо можливостей стати своєрідним "стратегічним гарантом" для бізнес-груп у разі досягнення певних прозорих домовленостей.

Враховуючи, до речі, й силові повноваження голови держави. Посада ж прем'єра дає економічні гарантії, але не дає силових, а це питання для багатьох членів ПР не знято з порядку денного.

Крім того, стабільність прем'єра та уряду напряму залежить від розстановки сил у Верховній Раді. Тобто розвал коаліції автоматично веде до делегітимації уряду і постає необхідність "оперативного" формування такої коаліції. І в даному випадку час вже буде працювати на президента – тобто на його право розпуску парламенту.

Враховуючи нестійкий характер подібної коаліції і ситуативність спільних інтересів, а також цілком передбачувані внутрішньо-парламентські конфлікти, ставка на прем'єра не може розглядатися в якості стратегічної і довгострокової з точки зору крупного капіталу. До того ж "всевладність" парламенту та створеного ним Кабміну може бути відредагована в процесі "продовження політичної реформи", ініційованому президентом.

Велика коаліція

Ще півроку тому політичний союз між "Нашою Україною" та Партією Регіонів сприймався би як сюрреалізм, зараз же він є цілком реальною перспективою. Попри численні заклики помаранчевих політиків до єднання та вірності "ідеалам Майдану", що лунають ледь не щодня, стосунки НСНУ з БЮТ не набагато кращі та приязніші, ніж стосунки тих же нашоукраїнців з донецькими.

Розкол в стані революціонерів восени минулого року призвів до відновлення поміркованими помаранчевими політичних контактів з регіоналами, підсумком яких став Меморандум Ющенка-Януковича і уряд Єханурова.

Кожний отримав, що хотів: НСНУ – прем'єра, ПР – повернення в українську політику. Саме відтоді спільна парламентська коаліція стала виглядати, як реальна поствиборча альтернатива. Характерно, що як Віктор Ющенко, так і Віктор Янукович не виключають можливості співпраці у новому парламенті.

Звичайно, такий альянс можливий лише за певних обставин, наприклад – у разі паритету помаранчевих і непомаранчевих сил у Верховній Раді (щось на кшталт німецького варіанту), або ж у випадку надмірних амбіцій і недоговороспроможності БЮТ при утворенні помаранчевої більшості.

Утворення "великої коаліції" неминуче супроводжуватиметься грандіозним політичним розміном, переглядом багатьох програмних пріоритетів з боку НСНУ та ПР. Це стосується таких важливих тем, як прем'єрство, конституційна реформа, євроінтеграція, гарантії великому бізнесу тощо.

Найімовірніше, що в основу домовленостей між НСНУ та ПР буде покладений відомий на Близькому Сході принцип "мир в обмін на території". Себто політичний мир між київсько-галицькими та південно-східними елітами укладається за умови визнання політичних та економічних інтересів останніх на своїх "вотчинних" територіях.

Отримавши легітимність у вигляді беззаперечного лідерства на національних виборах та контроль над місцевими органами влади у південно-східних областях, донецькі зажадають визнання цієї легітимності в Києві. Природно, це матиме стратегічні наслідки для країни.

Передусім, створення парламентської коаліції на основі НСНУ та Партії Регіонів фіналізує революційну парадигму розвитку України і призведе до формування еволюційного політичного контексту.

Втім, руйнація екзистенціального міфу Майдану компенсуватиметься легітимацією національного уряду на всій території України та сприятиме внутрішній інтеграції країни. Тим більше, що, вочевидь, невід'ємною умовою формування коаліції буде зняття теми федералізації України з порядку денного.

До того ж "Наша Україна" розподілить з Партією Регіонів політичну відповідальність, відтак Південний Схід України змушений буде лоялізуватись стосовно Києва, а соціальне невдоволення переадресовуватись на місцеву владу.

Крім того, владна коаліція між "Нашою Україною" і "Регіонами", в разі її створення, впроваджуватиме більш обережний та збалансований, ніж зараз, державний курс у внутрішній і зовнішній політиці, який базуватиметься на складній системі врегулювань та компромісів.

Тому, в цьому випадку, можна очікувати певної стабілізації українсько-російських стосунків і пом'якшання жорсткої євроінтеграційної риторики з боку офіційного Києва. Що стосується внутрішньої політики, то, фактично, це буде центристська коаліція, що витіснить на лівий фланг комуністів, а на правий - бютівців.

Важливим наслідком можливої участі НСНУ і ПР в одній коаліції також стане перенесення політичної конкуренції з територіального виміру здебільшого в ідеологічну та програмну площину. Безсумнівно й те, що великий український бізнес отримає більш широкі можливості для того, аби донести до влади власні інтереси та відстоювати їх.

В цілому, гіпотетичний політичний союз між НСНУ і ПР можна охарактеризувати як стабілізаторську, консервативну та інтегристську коаліцію, коли ціною об'єднання країни стане уповільнення реформістських темпів країни.

ИГЛС, 03 февраля 2006 года.




Предыдущие материалы из раздела
Иран вне санкций: как изменится глобальная игра
05.04.2015, 17:05
В четверг на мировом энергетическом рынке произошла своего рода революция, последствия которой будут проявляться не один год, и не только в сфере ...
Шантаж Яценюка
07.07.2014, 13:30
Политолог Вадим Карасев раскрывает сложные отношения между правительством и Верховной Радой. — Почему между Кабинетом министров и парламентом ...
На ближайших выборах Порошенко и Ляшко могут поделить избирателей между собой, – Карасев
02.07.2014, 13:08
Основной вопрос сегодняшней политической повестки – это способ разрешения конфликта на востоке. Об этом заявил директор Института глобальных ...
Російська імперія доживає своє – Карасьов
02.07.2014, 13:05
Гості «Вашої Свободи»: Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій; Леся Яхно, директор Інституту національної стратегії ...
В Донецке прошли первые переговоры официальных представителей Украины, России, ОБСЕ и лидеров ополченцев
24.06.2014, 12:39
На переговоры в здание донецкой облгосадминистрации, по сообщению «РИА Новости», прибыли посол России в Киеве Михаил Зурабов, спецпредставитель ...
Экспертный совет: Когда пройдут парламентские выборы?
23.06.2014, 13:16
Директор Института глобальных стратегий Вадим Карасев называет равными шансы того, что перевыборы в ВР пройдут осенью этого года или весной будущего: ...
Аналитика
 Архив