Об институте Аналитика Мониторинг Блоги
   
13.06.2006, 21:28


День Сурка, чи Момент істини?


14 червня може стати історичною датою для України. В цей день у Верховній Раді вирішуватиметься питання, чи відбудеться в нашій державі парламентсько-президентська республіка.

Як виявилося, для того щоб змінити державний устрій, замало внести зміни до Конституції, потрібно ще їх реалізувати у політичній практиці, а сьогодні це поставлено під великий сумнів.

Наразі формування парламентської коаліції зіштовхнулося з проблемою, яку неможливо винести в "протокол розбіжностей", а саме – хто і в який спосіб отримає посаду голови Верховної Ради.

Але за публічним фасадом переговорних колізій навколо однієї посади приховано набагато ґрунтовніше питання: на яких принципах буде узгоджена модель політичної відповідальності в країні.

І процедура обрання спікера, найімовірніше, стане тим лакмусовим папірцем, який дасть чітку відповідь – чи буде в Україні існувати модель жорсткої партійної відповідальності та політично структурований (на партійну більшість та партійну меншість) парламент, чи структуризація вищого представницького органу відбуватиметься на неполітичних засадах.

Позиції парламентських сил щодо обрання голови ВР демонструють наявність різних політичних логік – коаліційної та спікеріадної.

За коаліційною логікою спікер парламенту це, по суті, технічна фігура, яка несе політичну відповідальність перед коаліцією та виконує функцію модератора Верховної Ради, забезпечуючи її ефективну діяльність в інтересах коаліції. В рамках цієї логіки головними центрами прийняття рішень у країні є коаліція, уряд і президент, які виконують узгоджену коаліційну програму.

Саме така структура розподілу політичної відповідальності передбачена конституційними нововведеннями й наближає Україну до парламентсько-президентської форми правління, характерної для більшості європейських країн.

За іншою логікою – спікеріадною – голова ВР стає політичною фігурою, додатковим та, що важливо, автономним владним центром, який несе відповідальність не перед коаліцією, а перед парламентом. У такому випадку це буде, як казав колись один з колишніх спікерів українського парламенту, "не перша, але й не друга" людина в державі.

Такий голова ВР отримує легітимність не від коаліції, а значить може вести самостійну політичну, позакоаліційну та/або надкоаліційну, гру, бути провладним, нейтральним або прооппозиційним топ-політиком. Це більше нагадує ту політичну систему, яка існувала в Україні у 1996-2000 та 2005-06 рр.

Тож ключовим чинником, який визначатиме напрямки розвитку політичної системи в Україні стає процедура обрання керівництва Верховної Ради, що цілком може відбутися вже 14 червня.

Останніми днями головними дійовими особами коаліційного процесу стали СПУ та Партія Регіонів, що перебували дещо в затінку під час "битви гігантів" (БЮТ та "Нашої України") за посаду прем’єр-міністра.

Коли питання голови уряду було нарешті розв'язане, на політичну авансцену вийшли соціалісти з категоричною вимогою "Мороз – спікер", та регіонали з наміром (у випадку відсутності помаранчевої коаліції 14 червня) сформувати міжфракційну більшість та обрати керівництво парламенту.

Формування міжфракційної більшості – це вирок політичній реформі.

У такому випадку Верховна Рада буде не середовищем політичних партій, а політичним клубом, де до кожного голосування формуватиметься "ситуативна більшість", а народні депутати будуть не парламентарями з чітко визначеними ідеологічними уподобаннями та політичною позицією, а політичними "клаберами", що "вирішують питання".

Пригадується, як під час виборчої кампанії до Верховної Ради на початку цього року точилося чимало розмов навколо можливого реваншу контрреволюційних сил. Після виборів стало зрозуміло – реваншу не відбулося, ані політичного, ані електорального.

Після 26 березня Україна отримала реальний шанс на створення системи відповідальних політичних партій, які відтворюють власний політичний потенціал лише за рахунок довіри виборців в конкурентних електоральних змаганнях.

Сьогодні реванш знову на порядку денному, але реванш інституційний , який реалізується неполітичними засобами носіями корпоративних, бізнесових та галузевих інтересів, що присутні в кожній парламентській політичній силі та які зацікавлені в тому, щоб більшість формувалась не за політичними принципами, а на основі функціонально-секторальних інтересів.

Саме вони є "троянськими конями" як в кожній фракції, так й у Верховній Раді в цілому. Невипадково ініціатива зі створення депутатської групи "Стабільність в Україні" об'єднала бізнесменів з усіх фракцій. Це ніщо інше, як пілотний проект так званої міжфракційної більшості.

Фактично, питання стоїть руба: або Україна матиме програмно-ідеологічну та політично відповідальну більшість у Верховній Раді, тобто – урядову коаліцію , або в основу більшості буде покладено принцип мережі – горизонтальних міжфракційних ситуативних коаліцій.

Гадаю, що не в останню чергу з цими міркуваннями пов'язана й наджорстка позиція СПУ щодо посади спікера. Соціалісти, вочевидь, розуміють масштаб та рівень загроз політреформі з боку потужного парламентського бізнесового та галузевого лобі, тому й наполягають на квоті голови ВР, вбачаючи у Морозі-спікері найнадійнішу гарантію дотримання принципів парламентсько-президентського політичного устрою.

Зрозуміло, що останнє слово у найближчі дні має сказати президент. Спроба Віктора Ющенка в суботньому радіозверненні перекласти відповідальність за створення коаліції на "політика, що претендує на посаду прем'єр-міністра" навряд чи можна розглядати як остаточне вирішення проблеми.

Безсумнівно, доручення глави держави формувати урядову коаліцію лідеру однієї з партій-переможців на виборах – класична європейська політична традиція. Але це не робиться "на прапорці", коли до закінчення терміну, відведеного Конституцією для формування коаліції, залишається два тижні.

Тим більше, що існує реальна загроза: якщо засідання Верховної Ради 14 червня буде знов перенесено й країна вчергове переживе День Сурка, Партія Регіонів сформує міжфракційну коаліцію.

Якби пропозиція президента була зроблена відразу після встановлення офіційних результатів виборів, швидше за все, Україна вже мала б коаліційний уряд. Сьогодні ж Тимошенко, яка є головним претендентом на посаду прем'єра, просто не має інших коаліційних варіантів, окрім альянсу власного блоку з соціалістами та нашоукраїнцями.

Але перспективи коаліції у "помаранчевому форматі" зараз залежать від БЮТ менше, ніж будь-коли. Все залежить від розв'язання конфлікту між СПУ та НУ, а точніше – від рішення та політичної волі президента.

Перед Ющенком сьогодні стоїть непроста дилема, від вирішення якої залежить майбутнє політичної системи, а значить, і долі України.

Варіант перший . Ющенко може зробити вибір на користь урядової коаліції та парламентсько-президентської республіки. Можливо, для цього й варто погодитись на голову ВР за квотою СПУ.

Що отримає в такому випадку президент? Сталу політичну підтримку з боку коаліції та уряду й можливість реалізації узгодженого курсу на базі спільної програми та, що найважливіше, – затвердження європейських традицій парламентаризму в Україні.

Що ризикує втратити? Цілісність та лояльність "Нашої України". Але НУ, за великим рахунком, не виправдовує очікувань та надій президента. В той же час урядова коаліція цілком здатна в перспективі стати політичним ядром нового пропрезидентського пулу, в тому числі – з прицілом на 2009 рік.

Варіант другий . Ющенко робить ставку на міжфракційну більшість. Очевидно, що досягти цього можна, лише домовившись з Партією Регіонів та розділивши з нею посади.

За такого сценарію президент отримує надлояльного Єханурова на посаді прем'єра та Януковича на посаді спікера, або навпаки. Але це не має принципового значення, тому що коаліція створюватиметься на основі узгодження бізнесових, корпоративних і галузевих інтересів та за арбітражних функцій президента.

А новий пул-2009 під Ющенка формуватиметься вже не політичними партіями, а економічними елітами, що де-факто означатиме відтворення президентсько-парламентського устрою в модернізованому та дещо "оцивілізованому" вигляді.

"Українська правда", 13 червня 2006 року.




Предыдущие материалы из раздела
Иран вне санкций: как изменится глобальная игра
05.04.2015, 17:05
В четверг на мировом энергетическом рынке произошла своего рода революция, последствия которой будут проявляться не один год, и не только в сфере ...
Шантаж Яценюка
07.07.2014, 13:30
Политолог Вадим Карасев раскрывает сложные отношения между правительством и Верховной Радой. — Почему между Кабинетом министров и парламентом ...
На ближайших выборах Порошенко и Ляшко могут поделить избирателей между собой, – Карасев
02.07.2014, 13:08
Основной вопрос сегодняшней политической повестки – это способ разрешения конфликта на востоке. Об этом заявил директор Института глобальных ...
Російська імперія доживає своє – Карасьов
02.07.2014, 13:05
Гості «Вашої Свободи»: Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій; Леся Яхно, директор Інституту національної стратегії ...
В Донецке прошли первые переговоры официальных представителей Украины, России, ОБСЕ и лидеров ополченцев
24.06.2014, 12:39
На переговоры в здание донецкой облгосадминистрации, по сообщению «РИА Новости», прибыли посол России в Киеве Михаил Зурабов, спецпредставитель ...
Экспертный совет: Когда пройдут парламентские выборы?
23.06.2014, 13:16
Директор Института глобальных стратегий Вадим Карасев называет равными шансы того, что перевыборы в ВР пройдут осенью этого года или весной будущего: ...
Аналитика
 Архив