Об институте Аналитика Мониторинги Блоги Вакансии
   
03.02.2007, 13:43


Щоденник прем’єра


Яку оцінку заробив уряд за перші півроку

4 серпня минулого року під куполом Ради градус емоцій народних обранців зашкалював. Цього дня Президент Віктор Ющенко представляв з трибуни ВР кандидата на посаду прем’єр- міністра України Віктора Януковича. Кілька секунд тиші, зосереджені погляди депутатів на табло, а потім 271 голос «за» й бурхливі оплески парламентаріїв, які ввійшли до складу правлячої коаліції.

Унікальність «прем’єрського» голосування 4 серпня 2006-го полягає насамперед у тому, що Віктор Янукович став першим в історії незалежної України прем’єр-міністром, призначення якого лобіював не одноосібно Президент, як було до набуття чинності політреформи, а правляча парламентська коаліція. Примітно, що своє «так» прем’єру Януковичу крім депутатів з коаліційних фракцій сказали шість членів БЮТ і 30 нашоукраїнців.

Ну що ж, півроку роботи — це саме час підбити перші підсумки, визначити ключові успіхи й помилки «синьо-білого» уряду на чолі з Віктором Януковичем.

Під завісу 2006 року впливове міжнародне агентство «Heritage Foundation» опублікувало свій традиційний рейтинг економічних свобод. Україна в ньому посіла 125-те місце, між Нігером (124) й Мавританією (126), опустившись порівняно з минулим роком на 26 пунктів — з 99-ї позиції. А якщо врахувати, що 2005 року наша країна знаходилася на 88-й сходинці, то, варто зазначити, тенденція вимальовується не надто сприятлива. Як правило, слідом за погіршенням економічних свобод неминуче настає всезагальна економічна криза. Що ж тоді виходить: криза нам лише загрожує, а антикризова коаліція вже рапортує про її подолання...

До речі, свободу підприємництва в Україні аналітики «Heritage Foundation» оцінили на 60,9 бала зі 100 можливих. Такий показник на 2,2% менший, ніж за підсумками 2005-го. Цей показник закріпив за Україною статус країни з переважно невільною економікою й поставив її між африканськими країнами Нігером і Мавританією. А серед європейських країн ми посіли передостанню сходинку з 41. І якщо два роки тому в аналогічному рейтингу Україна залишила далеко позаду Росію, Китай і більшість країн СНД, то сьогодні ситуація істотно змінилася. Зокрема, нас випереджає Вірменія — на 32-му місці, Грузія — на 35-му, Киргизія — на 79-му, Молдова — на 81-му місці. Росія, економічна політика якої у всьому світі викликає нарікання, примудрилася випередити Україну — вона на 120-й позиції. Нижче за нашу країну в рейтингу лише Узбекистан (132-те), Білорусь (145-те) і Туркменістан (153-тє).

Крім того, згідно зі звітом «Heritage Foundation», в Україні дуже великий вплив на економічні процеси має уряд. Однак гірше за все складається ситуація із захистом власності й корупцією. Між цими поняттями експерти простежують прямий зв’язок, мовляв, в Україні суди є об’єктами тиску як з боку влади, так і з боку організованої злочинності, до того ж вони наскрізь пронизані корупцією. У результаті розквіту цього «букета» можливою є експропріація майна.

Корупцію, до речі, експерти називають ледь чи не джерелом усіх наших економічних негараздів, за її рівнем ми стоїмо поряд із Нікарагуа, Білоруссю й... Гондурасом. Що ж тоді мають на увазі прем’єр Віктор Янукович і представники «антикризової» коаліції, коли заявляють, що їм «удалося подолати загрозу економічної кризи, що насувалася на Україну»? Імовірно, вони все ж таки поспішили зі своїми оптимістичними рапортами, хоча позитивні тенденції після формування уряду Віктора Януковича, безумовно, також помітні. Напевно, найголовніше досягнення «синьо-білого» КМУ — це сам факт його формування після чотиримісячної його відсутності. Оскільки економічна стабільність безпосередньо залежить від внутрішньополітичної ситуації в країні.

Водночас не варто забувати й про те, що протистояння, яке розпочалося незабаром між Президентом і Кабінетом Міністрів, жодним чином не сприяє стабільності, радше навпаки — провокує кризу. Однак протягом поточного року Кабінет Януковича має реальний шанс поліпшити економічні показники. Безумовно, головну роль у цьому має відіграти обіцяний нещодавно Віктором Януковичем вступ України до Світової організації торгівлі. Але, знову-таки, аналогічні сподівання експерти пов’язували і з наданням Україні статусу країни з ринковою економікою, але вони так і не здійснилися...

Ми запитали, які успіхи і помилки за півроку роботи уряду Віктора Януковича ви можете окреслити?

Вадим КАРАСЬОВ , директор Інституту глобальних стратегій:

— Я би не сказав, що уряд має які-небудь очевидні успіхи, як, загалом, і очевидних провалів також не спостерігається. За півроку складно продемонструвати економічні або соціальні рекорди. Тим більше в досить непростій економічній ситуації, в умовах нового масштабу цін на енергоносії, в умовах різкого стрибка на комунальні тарифи. До того ж враховуючи, загалом, тривалий кризовий стан у виробничій і житлово-комунальній інфраструктурах.

На мій погляд, головне досягнення уряду Януковича полягає не стільки в демонстрації очевидних успіхів, скільки у відсутності економічних провалів.

А також у тому, що позитивна динаміка, позитивні економічні тренди (передусім пов’язані з економічним зростанням), які запрацювали ще на початку 2006 року, були підхоплені урядом Януковича, і якщо й відбулася корекція, то у бік великих акцентів, активізації на джерелах промислового, індустріального, економічного зростання. У цьому, до речі, криються підстави як для позитивної оцінки економічної діяльності уряду Януковича, так і для обережного скепсису, оскільки все-таки економіка продовжує орієнтуватися на зовнішні ринки, отже, на експортні джерела зростання.

Кон’юнктура зовнішніх ринків досить рухлива й надзвичайно гнучка, тому застрахувати стабільність економічного зростання не завжди вдається, орієнтуючись виключно на експорт, на орієнтовну модель економічного розвитку.

Усе-таки уряд мало уваги приділяє внутрішнім джерелам економічного зростання, які пов’язані з розвитком платоспроможного ринку, підвищенням прибутків, зростанням платоспроможності громадян, оскільки платоспроможний споживач — це і є основне джерело, й основний бенефіціарій економічного розвитку в країнах, де економіка перебуває в стабільному стані, який часто нагадує стагнацію. Орієнтація на внутрішні джерела економічного зростання дає гарантію не лише стабільного економічного зростання, але й економічного розвитку. Це також дає можливість не просто підвищувати економічні показники, але й поліпшувати загалом соціальну, політичну й економічну динаміку країни, її конкурентоспроможність у різних спектрах.

Якщо відштовхуватися від цього, то оцінювати діяльність уряду можна по-різному й суперечливо. Тут усе залежить, можливо, від смаків і підходів до економічної моделі, яку аналізує спостерігач. Однак навіть якщо визнати стабільними темпи економічного зростання, підвищення зростання зовнішніх інвестицій у країну й так далі, то не можна не помітити й досить високий рівень інфляції в країні, високий рівень споживчих і оптових цін, а також тривожну динаміку, пов’язану зі сферою споживання.

Тобто промислова модель економічного зростання, яку обрав уряд Януковича, сьогодні реалізовується, швидше за все, не так завдяки підвищенню внутрішнього добробуту людей, як за рахунок соціального, економічного, прибуткового, споживчого становища переважної кількості людей. Тому рівень соціальних відмінностей залишається високим, відмінність між бідними й багатими також досить значна. Тому в результаті ми маємо економіку високого зростання при одночасній наявності економіки бідності. Ми маємо демократію бідних, а демократія бідних продукує різного роду популістські, електоральні й політичні викиди. А це вже проблема зрілості політичних суб’єктів. Тому півроку роботи Кабміну, хоча поки й не дає достатньо підстав для чітких, однозначних оцінок, проте цей період дає можливість оцінити основну модель економіки, якої дотримується уряд Януковича. Це — економіка, направлена на преференції промисловості, зокрема підвищення цін на пасажирські перевезення спричинить зменшення тарифів на промислові перевезення, а значить, сприятиме рентабельності промислових підприємств, які отримують необхідні компоненти через вантажопотоки залізницею, й так далі. Але це не економіка добробуту, це не економіка економічного й соціального розвитку, а лише, наголошую, економіка зростання.

Тому і цей уряд усе-таки залишається урядом великого бізнесу, урядом великого капіталу, до того ж орієнтованим на пошук експортних ніш для великого промислового українського капіталу, залишаючи на периферії своєї економічної ідеології інтереси переважної більшості споживчого суспільства й середніх та бідних верств.

Володимир МАЛИНКОВИЧ , директор українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень:

— Я вважаю, що головним успіхом у роботі уряду є, хоч як це дивно, те, що уряду вдається в дуже складній «перестрілці» з Президентом зміцнювати основні положення політичної системи згідно зі зміненою Конституцією.

Адже саме за ці півроку відбулося серйозне перетворення президентської республіки на парламентсько-президентську.

Доти, доки був уряд Єханурова, Україна залишалася президентською республікою, незважаючи на те, що з 1 січня 2006 вона формально називалася парламентсько-президентською. Тепер уряд визначає своє місце в системі влади, цей процес ще не завершений і вимагає серйозного доопрацювання, але він відбувається активно, й можна вважати його досить успішним.

Це, так би мовити, політичний успіх діяльності уряду, але є й очевидні економічні успіхи. Ці успіхи доводиться ділити з урядом Єханурова. Це 7% зростання ВВП, більше ніж 10% зростання промислового, й це значний успіх, оскільки, зрештою, рівень добробуту наших громадян залежатиме від того, вдасться чи ні уряду провести серйозні економічні перетворення, особливо у сфері важкої індустрії, яка становить основу нашої економіки.

Варто зазначити, що роботу уряду ускладнювала боротьба за владу з Президентом. Зокрема, один із таких очевидних фактів — це проблема з Міністерством іноземних справ. Лише зараз Тарасюк пішов, але два місяці тривав конфлікт, який сильно впливав на імідж країни й, по суті, ставив наших зарубіжних партнерів у ситуацію невизначеності: вони не знали, з ким мати справу в цьому уряді. Але те, що це, зрештою, завершилося вже визнаною відставкою Тарасюка, це своєрідний успіх уряду. Проте труднощі ще попереду, а викликані вони будуть тим, що Президент не хоче відмовлятися від значної частини тих повноважень, які він втрачає при переході до парламентсько-президентської республіки.

Андрій ЄРМОЛАЄВ , директор центру соціальних досліджень «Софія»:

— Серед напрямів, які набувають більш-менш чітких контурів, я б виділив, передусім, повернення до політики формування національної інфраструктури в найширшому значенні. Це дуже важлива позиція, яка, до речі, була зовсім відсутня протягом попередніх років. Про що йдеться? Ринок, будь-який національний ринок вимагає інфраструктури, тобто системи комунікацій і проектів, які економічно зшивають країну.

Що зараз опинилося в центрі уваги? Відновлення системи продуктопроводів, нові підходи до дорожнього будівництва, до реабілітації сировинних галузей, зокрема, вугільної, модернізація енергетики, зокрема ядерної, яка, можливо, в перспективі буде взагалі носійною конструкцією української енергетики й новою перспективною ядерною галуззю.

Усі ці проблеми існують самі по собі, і ніхто не опікується тим, щоб представити їх як певний комплексний підхід. Це — докір на адресу урядових ідеологів. Я вважаю, що цей напрям можна вважати основною рисою політики Януковича в першому півріччі й головним позитивом. А як, скажімо так, кредит я б назвав також і порушення питання про новий підхід до інвестиційної політики. До речі, навіть такий цікавий комунікаційний інструмент, як Рада підприємців, зараз у Кабінеті Міністрів змінений на Раду інвесторів. До того ж важливою тут є не стільки назва, скільки саме ті положення, на підставі яких ця рада працюватиме. Наголос робитиметься, передусім, на обговоренні, креативній підтримці й консультуванні з приводу стратегічних інвестиційних проектів, в яких беруть участь усі сегменти ринку та які можуть отримати підтримку уряду.

Ну, а якщо говорити про помилки в роботі уряду, то я б, передусім, звернув увагу на надто затягнуту й, на жаль, досі не підготовлену реформу житлово-комунального господарства. Я не про тарифи, про тарифи — це на Майданах. Я про те, що й 2005-го, й 2006 року було очевидно, що ми входимо в епоху кризи інфраструктури життєзабезпечення країни. ЖКГ — це один з останніх аспектів, який не дозволяє українцю перестати бути «совком». Тому що він залежить від ЖЕКів; він платить за ненадані йому послуги; він загруз у бюрократичному зволіканні; він перебуває в неамортизованих фондах, які загрожують безпеці його сім’ї.

Це було й залишається питанням номер один. Я хочу зазначити, що в уряду Януковича було розуміння актуальності цього завдання, й воно формулювалось ледве не протягом усього першого місяця. Але, на жаль, через незрозумілі для мене причини процес є вкрай затягнутим. І ми бачимо, якби не два місяці хорошої погоди, напевно, прогнози песимістів справдилися, і ми мали б серйозні проблеми в соціальній сфері та сфері міської інфраструктури. Тому зволікання з ЖКГ мені видаються головним недоліком. Зараз віце-прем’єр Рибак намагається наздогнати паровоз, але, на мій погляд, цим варто було більш серйозно займатися ще з вересня місяця.

Я вважаю, що одна з найбільш серйозних проблем нашого і медіа, і експертного простору полягає в тому, що протягом півроку ми створили викривлене розуміння проблем у політичній системі. У центрі уваги опинилася проблема Кабінету Міністрів, Президента, а також його Секретаріату. Деякі гарячі голови навіть назвали це війною. Увесь парадокс цієї ситуації полягає в тому, що насправді лінія конфлікту проходить зовсім на іншому бойовому полі: між парламентом і Президентом. Тому що якраз тут, у ході реформування політичної системи вирішувалася проблема: хто формує виконавчу владу? Уряд виявився таким собі передовим загоном, якому політичні сили, які не увійшли до коаліції, завдали головного удару. Яскравіше й ефективніше за все «довбати» саме виконавчу владу, це не таке вже й велике відкриття. Але річ у тім, що в цій вісі Президент-прем’єр проблема не вирішується. Прем’єр не в змозі вирішити законодавчі завдання, він може або ініціювати, або підтримати Президента, або пропонувати своє, а все, що пов’язано з повноваженнями і процедурами, — це проблема парламенту. Парламент просто, на мій погляд, притримується вельми хитрої позиції. Протягом досить тривалого часу Раду влаштовувала ось ця катавасія, хоча владу-то отримав парламент. І ще один момент: у нас немає канцлерської республіки. Скільки б там не стверджували на виборах 2006 року, і скільки б не коментували зараз, її немає! У нас класичний варіант парламентської моделі формування виконавчої влади, де прем’єром, насправді, може стати будь-який політик, який отримає підтримку коаліції. Необов’язково лідер — не те що коаліції, а навіть якоїсь партії. Цієї процедури немає. Наприклад, коаліція може працювати п’ять років і вона може змінювати чотири-п’ять прем’єрів, так само як це робив Президент із попередніми повноваженнями. Так що тут є проблема. Я розумію причину, через яку на уряд Януковича здійснюється такий накат зі сторони, але я хочу наголосити, що проблема полягає у зовсім іншій площині.

Юрій ЯКИМЕНКО , директор політико-правових програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова:

— Попередні підсумки піврічної діяльності уряду Януковича передусім полягають у тому, що цей Кабінет Міністрів сформований, він почав працювати, і він демонструє, загалом, свою здатність до ухвалення рішень.

Уряд працює в атмосфері досить ефективної політичної команди, за винятком тих міністрів, які потрапили до Кабміну за квотою Президента. Отже, працездатність Кабінету Міністрів — це вже його плюс.

Я не беруся оцінювати його досягнення в економічній, соціальній сферах, скажу лише, що відносно тих речей, які лежать в основі політико-правової сфери, цей Кабінет Міністрів не активізував зусилля на таких напрямах, як, скажімо, адміністративна реформа, реформа державних служб, реформа місцевого управління.

Не були також визначені достатньо рельєфно певні пріоритети та зусилля в аспекті боротьби з корупцією, що також є вкрай важливим. Хоча й була заява прем’єр- міністра, що таких заходів буде вжито. Пакет антикорупційних законопроектів, внесених Президентом, хоча й був проголосований у парламенті, але про певні подальші ініціативи у цьому плані громадськості не відомо.

До загальних недоліків діяльності уряду потрібно віднести недостатню його відвертість і прозорість. До недоліків також належить те, що досі ми не бачимо Програми діяльності Кабінету Міністрів. А те, що Кабмін працює без програми — це, безумовно, великий мінус.

"День", 3.02.2007




Предыдущие материалы из раздела
«На скільки ефективним буде новий прем`єр-міністр України?»(ЕКСПЕРТ-ОПИТУВАННЯ)
19.12.2007, 16:46
18січня Юлія Тимошенко була призначена на посаду прем’єр-міністра України. У зв’язку з цим «Центр досліджень політичних цінностей» звернувся до ...
Премьер на год
19.12.2007, 14:46
Карьеру Тимошенко решил один голосВчера Юлия Тимошенко стала премьером Украины, получив в Раде 226 голосов депутатов «оранжевой» коалиции -- «Блока ...
Карасев: Есть основания для переизбрания мэров Киева и Харькова
19.12.2007, 13:57
Политолог Вадим Карасев считает, что сейчас есть политические основания для переизбрания мэров Киева и Харькова. По словам политолога, ...
ЮЛИЯ ТИМОШЕНКО – НОВЫЙ ПРЕМЬЕР-МИНИСТР УКРАИНЫ
18.12.2007, 19:41
Избрание Юлии Тимошенко премьер-министром Украины – это свидетельство того, что в Украине складывается парламентско-электоральный механизм ...
Чат с Вадимом Карасевым на "Обозревателе", часть 2.
18.12.2007, 16:46
105. Lika: Вы говорите, что главная ошибка Тимошенко - её президентские амбиции. А может это не ошибка, а стратегия. Народ устал от ...
Украина - это геополитический бисексуал. Часть первая
18.12.2007, 14:51
Какая Россия нам нужна? Какие процессы разворачиваются в Евразии? Где место Украины в новой геоэкономической и геополитической ...
Аналитика
 Архив