Об институте Аналитика Мониторинги Интервью Анонс!
   
14.10.2007, 13:51


Цунванг для Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко


13 днів минуло з моменту, коли українці зробили свій політичний вибір. Однак у те, що народне волевиявлення, як нам обіцяли прихильники дострокових виборів, поставить крапку в кризовому теперішньому часі, віриться насилу, так само, як і в те, що вересневий плебісцит очистив політику. Швидше, навпаки...

Крім того, з жалем доводиться констатувати: уроків із недавнього минулого нинішні представники політичного класу для себе не винесли. Чому? Хоча б тому, що ще 13 днів тому їхні широко відриті для народу обійми сьогодні перетворилися в іншу, куди менш приємну комбінацію. Інакше кажучи, крилатому виразу про те, що демократія закінчується разом із виборчими дільницями — forever! Політики з різних таборів знову й знову демонструють гру навмання. Хто з ким і, головне, про який формат коаліції домовляється? Невідомо, тому що потенційні власники депутатських мандатів «очищеного» парламенту (невідомо, щоправда, від кого, оскільки велика частина нових депутатів — це депутати минулого, п’ятого скликання) шостого скликання звикли вирішувати все за щільно закритими дверима і, як правило, в нічний час доби. Традиція, однак. А експерти, журналісти, а головне — суспільство тим часом також традиційно гадають на коаліційній гущавині, якою буде правляча парламентська більшість, хто стане прем’єр-міністром, а хто — спікером, і взагалі: хто кого цього разу «кине»? Відверто кажучи, важко зрозуміти логіку наших політиків. Якщо дійсно, як вони кажуть, посади для них — ніщо, Україна — все, то виникає цілком закономірне запитання: чому ховатися від суспільства? Це, по-перше. По-друге, дивує боязнь потенційних парламентаріїв озвучувати прізвища нових міністрів.

Вони щодня говорять пусті й затерті фрази, уникаючи хоч крапельки конкретики. Та й без зайвих заяв зрозуміло, що якщо «помаранчевим» цього разу вдасться сформувати коаліцію, то главою уряду стане Тимошенко, а у разі вікторії «синьо-білих» — Янукович. Адже не прем’єр-міністр гаситиме пожежі, будуватиме школи, саджатиме бандитів у в’язниці, готуватиме проект бюджету й ремонтуватиме залізницю? Ні. Цим займатимуться міністри, і саме від рівня їхньої професійної підготовки, а не від прізвища прем’єра й залежить рівень добробуту українців. Тоді чому, запитується, боятися, пробачте, як біс ладану, назвати хоча б одне прізвище майбутнього міністра? Адже громадськість, знаючи, кого приведе Юлія, а кого — Віктор, мала б можливість ще до голосування висловити своє ставлення до того або іншого члена уряду. А враховуючи недавні міністерські «сюрпризи», подискутувати і, щоправда, було б про що.

Все ясно, як Божий день, — запевняють нас потенційні коаліціянти з БЮТ та НУ-НС — коаліція буде демократичною. Тоді, запитується, якщо все так зрозуміло, чому через чорний хід автомобіль пані Богатирьової та інших лідерів ПР регулярно заїжджає на Банкову? До речі, як правило, саме тоді, коли Президент перебуває за кордоном. Дуже важко повірити в те, що соратники пана Януковича відвідують Президентський Секретаріат для того, щоб отримати ділові консультації про те, як потрібно правильно «гризти граніт» опозиційної науки.

Одним словом, коаліційний процес-2007 мало чим відрізняється від минулих. Переговори, консультації, кадрові торги відбуваються в закритому від суспільства режимі. Таким чином, перефразовуючи Геракліта, можна констатувати: все тече, нічого не змінюється. На величезний, потрібно визнати, жаль...

Із проханням прокоментувати нинішню ситуацію «День» звернувся до директора Інституту глобальних стратегій Вадима Карасьова.

— Вадиме, чи вважаєте ви нормальною практику, коли консультації про створення коаліції в Раді відбуваються в режимі «абсолютно секретно»?

— Я вважаю таку практику, коли переговори проходять у закулісному, закритому, тіньовому, парапублічному режимі, ненормальною. Однак проблема, швидше за все, у тому, що немає прописаної, нормальної та нормативної процедури формування уряду за результатами виборів. І саме ось ця вся закулісність, закритість та засекреченість зумовлена тим, що секретна сама по собі процедура, а точніше, її відсутність. Звідси і свавілля у формуванні коаліції, гра натяків, півтонів, заяв, які ні до чого не зобов’язують, тощо. Тобто непрописаність процедури формує хаотичність, а цей перетік із публічного передвиборного простору в поствиборне закулісся дає їжу для домислів, непродуманих прогнозів, конспірології та іншого чутмейкерства.

— Чому, на ваш погляд, вітчизняні політики бояться називати прізвища майбутніх міністрів, віддаючи перевагу риториці без конкретики? Невже виборці не мають права знати, хто гаситиме пожежу, хто — будуватиме метро, а хто — представлятиме Україну на світовій арені?

— Перше. Будувати метро й гасити пожежі повинні професіонали, а не політики. Якщо казати про західний стандарт парламентської або, скажімо, президентсько-парламентської демократії — державна служба. І незалежно від того, які політики йдуть в опозицію, а які приходять до влади, ця державна служба, адміністративний апарат працюють, як годинник. Напевно, тому там і менше пожеж та інших НС. А якщо різні стихії й мають місце, то їх локалізують оперативно, не вносячи в пожежі політичну драматургію.

Друге. Якщо повернутися до наших, так би мовити, баранів, то проблема полягає в списках. Проблема в тому, як формуються партії. Коли йдуть вибори в західних стабільних демократіях, відомі лідери партій, відомі другі, треті реальні партійні особи, а не спискові інсценування. Тому відомо, якщо партія «Х» виграє вибори, то лідер партії «Х» — це прем’єр, друга особа партії «Х» — міністр фінансів, третя — міністр закордонних справ. Тому, коли відбуваються вибори, зрозуміло, що в разі перемоги тієї або іншої партії ключові посади апріорі отримують ключові члени керівництва цієї партії. Все зрозуміло, все прозоро, все ясно. І якщо виборець «У» підтримує партію «Х», то він автоматично голосує за кандидатуру «Z» із цієї партії, яка обійме, скажімо, посаду міністра закордонних справ. І істотні корективи в цю схему не вносяться, незалежно від того, однопартійним буде уряд або ж коаліційним. Якщо це коаліція, то відомо, що лідер більшої партії — прем’єр, лідер партії молодшого коаліційного партнера — міністр фінансів або міністр закордонних справ.

— А в нас відомі хіба що тільки потенційні прем’єри, а ось кого вони приведуть у свій уряд, таємниця за сімома печатками.

— Звичайно ж, ми знаємо тільки, що є лідер БЮТ. Ну ще, скажімо, відомо про вагу фігури Турчинова. А ось яка значущість інших партійців — невідомо. Аналогічно ми знаємо, що є Партія регіонів із рейтинговим лідером Януковичем. Але ми не знаємо інших реальних лідерів цієї партії. Хто це? Шуфрич? Чорновіл, який третє місце в списку займає? Сумніваюся. Я вже й не кажу про «Нашу Україну», де взагалі — повна каша, бо з одного боку тут є лідер списку Юрій Луценко, з іншого — Кириленко, який є головою Політради блоку партій НУ-НС, а є реальний лідер — Президент. Так хто тут на що кандидат?

— Вадиме, а як цю досить «специфічну кашу» зробити хоча б більш-менш засвоюваним блюдом?

— Для цього повинне бути складене кардинально нове партійне меню і в цьому меню завжди повинен бути стейк, тобто реальна партійність із реальною партійною ієрархією. Ось давайте візьмемо, наприклад, лейбористів у Великій Британії. Там був Блер. Другий номер — Браун, третій — Мілібенд і так далі. А в наших умовах ми маємо не партії з широкою партійною ієрархією, а списки, де ключову роль грають люди, які знаходяться в списках на вельми скромних позиціях, не претендуючи на першу роль, але при цьому управляють із-за куліс, із секретних кімнат, невидимих кулуарів і кабінетів.

А цей партійний стейк, тобто шматок, передбачає публічний, визнаний партійно-політичний актив партії. А актив — це завжди резерв. Актив — це група людей, які визначають політику партії і які завжди можуть зайняти місце міністра, починаючи від прем’єр-міністерської посади й закінчуючи міністром науки та технології. А в нас партії — це не стейк, це знову-таки — каша, бульйон, словом, — вода, рідина, де немає чіткої кристалічної решітки партійної структури й партійної організації.

— Судячи з усього, для того, щоб навчитися готувати стейк, нам потрібно ще вчитися, а головне — захотіти вчитися. Давайте повернемося до нашої «каші». Зараз багато експертів говорять про так звану золоту акцію Литвина. Наскільки вона, на ваш погляд, золота?

— У блока Литвина немає не тільки золотої акції, вони взагалі в даному складі парламенту не хочуть бути акціонерами. Це така собі віртуальна золота акція для конструкції різної конфігурації парламенту, але в цій конструкції Литвин не бажає брати участь. Чому? Бо для нього сьогодні важливо не просто бути акціонером, розігруючи золото (так і хочеться сказати партій), у нинішніх маневрах, потенційних учасників коаліції. Він віддає перевагу іншій комбінації, яка виходить за рамки нинішнього парламенту й за рамки всіх поствиборчих розкладів. Це комбінація президентських виборів 2009—2010 року. Бо може статися так, що єдиним кандидатом, здатним, скажімо так, стримати Тимошенко на президентських виборах може бути не Янукович, а саме Литвин.

— На чиєму боці гратиме Литвин?

— На боці тих еліт, для яких прихід Тимошенко до влади в 2010 році був би небажаним. Скажіть, ну навіщо йому зараз ставати ангажованим «помаранчевим» спікером, якщо він може бути безбарвним кандидатом на президентських виборах? Він не хоче бути зараз золотим акціонером для того, щоб претендувати на чемпіона в 2009 році.

— Деякі політики й політологи зазначають, що чинний Президент перегинає палицю, вимагаючи від учасників коаліційних переговорів і скасування Закону «Про Кабінет Міністрів», і підкорення силовиків. Є підстави для таких висновків?

— Я вважаю, що ті, хто заявляє про це, або самі перегинають палицю, або підозрюють Президента в тому, що він перегинає неіснуючу, віртуальну палицю. Річ у тім, що Президент користується моментом. Поки не сформований уряд і залишається невідомою конфігурація коаліції та структура влади загалом, Президент бере ініціативу й реалізовує свою переговорну силу, яка в нього сьогодні, за визначенням, вища, ніж у ще віртуальних прем’єрів, спікерів, лідерів опозиції тощо. Тому відбувається торг. Я б не сказав, що він безглуздий, але безпощадний. Президент розуміє логіку гри, він розуміє логіку тих, хто хоче стати прем’єр-міністром. І заради цієї мети йому можуть піти на поступки, у тому числі й щодо Закону «Про Кабінет Міністрів». Тим більше, що з погляду Президента, і з погляду політичної раціональності, у цьому законі дійсно є що коректувати. Так що нехай лідери вибирають: змінювати закон чи ні, врахувати переговорні позиції Президента чи ні. Зрештою, у спину дихає конкурент на прем’єрську посаду.

— До речі, про прем’єрське крісло. Ваш прогноз: хто очолить новий уряд, і з огляду прогнозованої непрогнозованості української політики, як довго прем’єру вдасться утриматися на своїй посаді?

— Прем’єром, судячи з усіх тенденцій, повинна стати Тимошенко. І річ не в тім, що вона продемонструвала формальний високий результат. Річ у тім, що вона стає прем’єром у політиці, й не віддати їй сьогодні посади прем’єра — означає тільки посилювати її прем’єрство на два наступні роки, з обліком, природно, і президентської кампанії. Тому, незважаючи на особисте бажання або небажання окремих політиків бачити Тимошенко на посаді прем’єр-міністра, логіка політичної раціональності й логіка політичної гри змушує погодитися на її прем’єрство.

— А як довго цього разу вона буде головою Кабінету Міністрів?

— Знаєте, а це вже неважливо. Якщо вона прем’єр, то незалежно від того, обійматиме вона цю посаду довго й щасливо чи мало й нещасливо, це, за великим рахунком, нічого не вирішує, все одно позиції на президентську кампанію відкриваються вигідні. Тут, знаєте, діє принцип цугцванга. Нагадаю, в шахах цей термін означає, що будь-які ходи ведуть до поразки. Так ось, у нашому випадку це цугцванг навпаки: будь-який варіант для Тимошенко стає виграшним.

— Днями російський політолог Сергій Марков, коментуючи потенційне прем’єрство пані Тимошенко, назвав її Путіним у спідниці. Як ви вважаєте, наскільки доречне таке порівняння?

— А чому не Путін із косою? А якщо серйозно, то я вважаю, що це визначення досить умовне, хоча, ймовірно, з огляду на те, що Тимошенко може претендувати на таку саму харизматичну лідерську роль, як Путін у Росії. Але все-таки тут є кілька обмежень. Путіна зробили Путіним дві основні речі: державна традиція Росії та його спецслужбове походження. Ні того, ні іншого в Україні немає. Тим більше, що Тимошенко не є вихідцем спецслужб. Тому це, швидше, пунктирна, непрацююча метафора, хоча й чіпляє. Але цю метафору навряд чи можна застосовувати до України. По-перше, в Україні немає державної традиції, по-друге, в Україні плюралістична ідентичність і населення, і політичних сил, що створює конкуренцію та формує гру на стримання того чи іншого сильного політика. Ну і, по-третє, незважаючи на властиву сильним, вольовим жінкам витонченість, підступність та інші ознаки сімейства котячих, Тимошенко — політик, який зріс у публічній і відкритій боротьбі. Вона йде на конкурентів із відкритим забралом, що різко дисонує із закритим стилем Путіна. Це зовсім не означає, що Тимошенко не вміє «кидати», але навряд чи вона спеціаліст із айкідо Путіна. Навряд чи вона є фахівцем із айкідо, яким захоплюється як у житті, так і в політиці Путін.

"День", 13 жовтня 2007




Предыдущие материалы из раздела
Оранжевые возвращаются?
Вчера, 16:44
Предварительные итоги внеочередных выборов в украинский парламент оказались весьма драматичными. Судьбу формата будущей коалиции большинства и, ...
В Киеве осознали, что «эра газового милосердия России» заканчивается
Вчера, 15:38
Украине следует готовиться к повышению цены на российский газ. Об этом сегодня на круглом столе в Киеве заявил украинский политолог Вадим ...
Коалиция на год
Вчера, 15:28
Союз Ющенко и Тимошенко не будет стойкимСегодня «Блок Юлии Тимошенко» (БЮТ) и президентский блок «Наша Украина -- Народная самооборона» (НУНС) ...
"Коалиция БЮТ-НУНС будет стабильной до начала выборов Президента"
Вчера, 14:34
Эксперты прогнозируют стабильность коалиции Блока Юлии Тимошенко и Блока "Наша Украина - Народная Самооборона" до начала президентских выборов. ...
Чи має Тимошенко шанс стати прем’єром, якщо до цього не долучиться Литвин?
16.10.2007, 15:35
Про це ми запитали експертів та політиків. Андрій Єрмолаєв, політолог: ТИМОШЕНКО ЧЕКАЄ ДОЛЯ ПУСТОВОЙТЕНКА 1999 РОКУ Воістину велика жінка! Сорок ...
Вадим Карасьов: Телебачення виявилось неготовим до висвітлення трагедії в Дніпропетровську
16.10.2007, 15:31
Неготовими до висвітлення трагічних подій у Дніпропетровську, де від вибуху в житловому будинку постраждали десятки сімей і загинуло кільканадцятеро ...
Аналитика
 Архив