Соціологічне дослідження „Зміни та тенденції у розвитку українських політичних партій”

Соціологічне дослідження „Зміни та тенденції у розвитку українських політичних партій” було проведено Інститутом глобальних стратегій 23 березня -  6 квітня 2009 року.

Мета:

-         виявити та дослідити нові тенденції у розвитку політичних партій в умовах політичної та економічної криз;

-         визначити ефективні та неефективні моделі партійного будівництва;

-         сформулювати можливі тренди розвитку партійної системи на найближчі кілька років

Задачі:

-         визначити суть сучасної політичної партії в Україні;

-         визначити тенденції ідеологічних, організаційних, фінансових змін, що відбуваються у політичних партіях на рівні регіонів;

-         дослідити партійне бачення ефективної політичної системи, повноважень парламенту, президента, уряду;

-         дослідити партійне бачення ефективної виборчої системи та виборчого бар’єру до ВРУ та виборчої системи до місцевих органів влади;

-         дослідити партійне бачення ефективної партійної системи для України;

-         визначити можливі тренди розвитку партійної системи з урахуванням підсумків виборів до Тернопільської обласної ради.

Метод дослідження:

Експертне опитування. До групи експертів увійшли представники регіональних партійних осередків, політологи, соціологи. В опитуванні прийняли участь 32 експерта з різних регіонів України.

Ключові поняття дослідження: „політична партія”, „ідеологічна платформа”, „партійна система”, „форма правління”, „виборча система”. 

Функції та сутність сучасної української партійної системи

Функції, що мають виконуватися політичними партіями, в цьому дослідженні були розділені на три умовні групи: політико-ідеологічні, - пов’язані з виробленням та виробництвом ідеологічної складової політичного процесу; соціальні, - пов’язані з забезпеченням соціальної репрезентації інтересів різних верств населення та менеджеральні, - тобто функції забезпечення стабільної присутності партій на українському політичному полі.

За результатами дослідження, сучасні українські політичні партії виконують в першу чергу формальні функції „боротьби за владу”:

Табл. 1

Функції, які „на сьогодні” виконують політичні партії

На думку експертів, на сучасному етапі ключові функції партій зосереджені на „боротьбі за владу” (78,1%) та „формуванні правлячої еліти у разі перемоги на виборах” (56,3%). Менш важливими є функції „розробки програм дій і реалізації власного політичного курсу у разі перемоги на виборах (37,5%), „поширення своєї ідеології” „селекцію регіональних та національної еліт” (28,1%).

Другорядними можна вважати соціальні функції, що забезпечують взаємозв’язок між „народом” та „владою”: соціальна інтеграція та політична соціалізації громадян (18,8%), визначення політичних та економічних проблем (15,6%), комунікація зі своїм виборцем (12,5%). Експерти практично не бачать ознак соціального представництва, налагоджування зв’язку між виборцем та урядом (6,3%), організації внутріпартійної дискусії (3,1%). Абсолютно повністю не виконується така функція, як „розробка політичного курсу”.

Сучасні політичні партії виконують тільки ті функції, що пов’язані з отриманням влади та формуванням правлячого класу. Функції, що пов’язані з проведенням „повсякденної” партійної роботи в міжвиборчий період вважаються або другорядними, або несуттєвими. Що стосується виборчого періоду, то можна стверджувати, що партії на політичному ринку продають не політичні ідеї та політичні, економічні програми, за які має відбуватися голосування, а певний бренд, що може змінюватися в залежності від конкретної ситуації. Тобто „ідеологія” та/або „партійна платформа” не розуміються як константа (в українському випадку цю роль виконує „влада” як політичний імператив), а як технологічний прийом представлення „партійного продукту”, який може з часом і змінитися.

На питання „В якій мірі наступні партії додержуються своєї ідеологічної платформи?” були отримані такі відповіді (у відсотках):

Таблиця 2

Рівень дотримання партіями

своєї ідеологічної платформи

Як вважають партійці та експерти, БЮТ, Блок В.Литвина, „Єдиний Центр” не мають певної ідейної платформи (відповідно, 68,8% та по 40,6%); такі блоки та партії, як НУ-НС і СПУ до певного часу дотримувалися ідейної платформи, але згодом втратили її (37,5% та 46,9%). Водночас деяка частина опитаних вважають, що у БЮТ, Блока В.Литвина та НУ-НС існує нечітка ідейна платформа, яка залежить від політичної кон’юнктури (відповідно, 31,3%, по 21,9%). Крім того, кулуарними гравцями вважаються КПУ (37,5%) та в меншій мірі ПР (25,0%). Хоча всі політичні організації так чи інакше беруть участь в „договірних” голосуваннях, найбільші претензії отримали КПУ (18,8%) та ПР (15,6%). Єдиною „ідейною” організацією було названо ВО „Свобода” (77,4%).

Експертам був наданий список проблемних характеристик, що властиві українським партіям на сучасному етапі розвитку партійної системи. Згідно з гіпотезою дослідження, основними партійними „хворобами” є залежність партійних рішень від персональної позиції лідера або центрального апарату партій та не публічність їх „внутріпартійного життя”.

Так, Блок В.Литвина характеризується залежністю політичної позиції від позиції лідера – 59,4%; замкнутістю, непублічністю „партійного життя” – 53,1%, залежністю політичної позиції партії від економічних інтересів спонсорів, а також замкнутістю, елітарністю партійного керівництва – 43,8%.

БЮТ має такі характеристики: „залежність політичної позиції партії від позиції свого лідера” – 78,1%; „замкнутість, елітарність партійного керівництва” – 56,3%; „перетворення „політичного змагання” між партіями в „лобістське змагання” бізнес-структур, що фінансують партію” – 53,1%; „залежність політичної позиції партії від економічних інтересів спонсорів” та „формування обласних організацій, місцевих осередків партії як „вотчин” окремих бізнесменів” – по 46,9%, а також „залежність публічної позиції партії від позиції центрального апарату” – 43,8%.

Головною характеристикою ВО „Свобода” є „залежність політичної позиції партії від позиції свого лідера” – з цим погоджується 62,5% експертів. До менш значимих властивостей партії слід віднести „замкнутість, непублічність „партійного життя” та „залежність публічної позиції партії від позиції центрального апарату” (по 34,4%).

Публічна позиція КПУ залежить, на думку опитаних, від позиції центрального апарату – так вважають 56,3% експертів, а політична позиція корелює з позицією її лідера – на це вказують 50,0% опитаних, від економічних інтересів спонсорів – 37,5%.

Дослідження виявило такі властивості блоку НУ-НС: „формування обласних організацій, місцевих осередків партії як „вотчин” окремих бізнесменів” – 43,8%; „залежність політичної позиції партії від економічних інтересів спонсорів”, „перетворення „політичного змагання” між партіями в „лобістське змагання” бізнес-структур, що фінансують партію” та „залежність політичної позиції партії від позиції свого лідера” – по 40,6%, „залежність публічної позиції партії від позиції центрального апарату” – 37,5%.

Основні характеристики Партії регіонів – це „залежність політичної позиції партії від економічних інтересів спонсорів” – 65,6% та „перетворення „політичного змагання” між партіями в „лобістське змагання” бізнес-структур, що фінансують партію” – 62,5%. Крім цього, ПР формує обласні та місцеві осередки партії як „вотчини окремих бізнесменів” – так вважають 56,3% опитаних. Великими партійними проблемами є „замкнутість, елітарність партійного керівництва”, „залежність політичної позиції партії від позиції свого лідера” – 53,1%, „залежність публічної позиції партії від позиції центрального апарату” – 50,0%.

Таким чином, для всіх українських партій властиві дві основних характеристики: залежність політичної позиції партії від позиції свого лідера та публічної позиції - від позиції центрального апарату. Гіперболізація ролі цих інституцій фактично призводить до виникнення ситуації домінування в медіа-просторі обмеженої групи політиків, які монополізують право на проголошення як політичної, так і партійної істини, - тим самим нівелюючи значення і організацій, від імені яких вони виступають, і підмінюючи право вибору звичайною перевагою улюбленої „торгової марки”.

Якщо ж оцінювати рівень впливу партійних лідерів на прийняття внутріпартійних рішень за 5-бальною шкалою, де 1 – „лідер не має ніякого впливу на прийняття рішень”, „5 - партійне рішення цілком залежить від позиції лідера організації”, то найбільш залежними виявляються позиції БЮТ і ВО „Свобода”:

Таблиця 3

Оцінка впливу лідера на позицію партії

Як видно з табл. 3, найбільш високий рівень впливу на прийняття внутріпартійних рішень присутній у БЮТ (4,8 бали). Порівняно високий рівень впливовості лідера зафіксований у більшості організацій - ВО „Свобода” (4,3 бали), ПР (4,2), СПУ (4,1), Блока В.Литвина (4,0), Єдиного Центру та КПУ (по 3,9 бали). Тобто тільки на прикладі НУ-НС (3,2 бали ) можна бачити певний дефіцит лідерського потенціалу.

Основні тенденції розвитку партійної системи

На думку експертів, в Україні спостерігаються такі основні тенденції розвитку партійної системи:

Таблиця 4

Тенденції розвитку партійної системи

Подальший розвиток партійної системи експерти вбачають у поєднанні двох протилежних тенденцій. З одного боку, в Україні збережеться протистояння між основними політичними силами (53,1%), але водночас вплив БЮТ, НУ-НС і ПР буде зменшуватися за рахунок появи нових партій та політичних облич (50,0%). Такі тенденції, щоправда, не призведуть до суттєвих змін в партійній конфігурації: в короткостроковій та середньостроковій перспективах будуть домінувати великі партії, - на це вказують, відповідно 50,0% і 40,6% експертів. Однак слід очікувати актуалізацію таких тенденцій, як зміна партійних гравців на партії, що не асоціюються з Майданом (25%) та модернізація ідеологічної складової партій (31,1%). З іншого боку, оформлення політичних партій не буде проходить по лінії умовного територіального розколу, - на це вказали лише 9,4% респондентів. Тобто поступова зміна гравців буде супроводжуватися процесом „націоналізації” партійного простору з одночасною відмовою від орієнтації на „свої електоральні території”.

Якщо ж враховувати підсумки виборів до Тернопільської обласної ради, то можна припустити, що, по-перше, відбулося зниження рівня впливовості БЮТ, НУ-НС в західних регіонах України та підживлення мотивації голосування за опозиційні сили за рахунок зростання протестних настроїв (50%). По-друге, спостерігається зростання ролі адміністративного ресурсу при проведенні передвиборчої кампанії (37,5%). Крім того, для 34,4% опитаних вказують на голосування за нові політичні партії, нові політичні обличчя. По-третє, такі тенденції, як „ідеологізація партій” (12,5%), „виникнення суспільного запиту на партії регіональних еліт” та „поява конкуренції парламентських та позапарламентських опозиційних сил” (по 6,3%), а також „зменшення тенденцій щодо формування двопартійної системи” (3,1%) не вважаються суттєвими і такими, що впливають на розвиток партійної системи. В зв’язку з цим можна припустити, що в терміновій перспективі буде перегрупування партійних гравців та їх адаптація до нових „кризових” реалій напередодні президентських та парламентських виборів

На питання „Які, на Ваш погляд, існують шляхи модернізації партійної системи?” були отримані наступні результати:

Таблиця 5

Шляхи модернізації партійної системи

Таким чином, абсолютна більшість опитаних (84,4%) наполягають на актуальності прийняття нової виборчої системи, всі інші альтернативні шляхи модернізації партійної системи можна вважати технологічними і такими, що є складовими реформування української системи виборів. Слід також відзначити, що альтернатива „надання партіям виключного права займати державні посади” не знайшла підтримки у жодного експерта, тобто найактуальнішою проблемою сучасної бюрократії можна вважати партизацію управлінського апарата, формування кадрового резерву державної служби за принципом партійної лояльності.

Партійне бачення реформи державного управління

та виборчої системи

Експерти не дають однозначної відповіді на питання, яка форма правління є найбільш ефективною для України:

Таблиця 6

„Ефективні” форми правління

Водночас доля тих, хто виступає прихильником президентської або парламентської республіки – однакова і складає по 21,9% опитаних, що може говорити про деяку поляризацію партійних поглядів при оцінці шляхів модернізації політичної системи. В цьому відношенні вибір між президентсько-парламентською (34,4%) та парламентсько-президентською моделями (15,6%) є менш категоричним. Якщо ж дивитися з точки зору вибору між президентом та прем’єр-міністром як домінуючими агентами в конструкції ефективної політичної влади, то президенту (56,3%) надається більша перевага, ніж голові уряду (37,5%).

Абсолютна більшість опитаних – 62,5% - вважають, що парламентські вибори мають проходити в 1 тур і тільки 15,6% схиляються до думки про необхідність введення двотурової системи виборів. Водночас 34,4% партійців наполягають на введенні регіональних квот для партій та блоків і повністю відхиляють ідею введення плавучого бар’єру з визначеною кількістю партій. Тільки два експерта зазначили актуальність введення високого прохідного бар’єру на виборах до ВР.

Місцеві партійні осередки та експерти також не мають однозначної позиції щодо актуальності введення двопалатного парламенту: „за” висловились 34,4% опитаних, „проти” – 46,9%, не змогли сформулювати свою позицію 18,8% експертів. Як аргумент на користь другої палати в парламенті експерти виділяють, перш за все, можливість усунення регіональних протиріч з допомогою верхньої палати, шляхом виведення їх у публічну площину. Створення другої палати, на думку експертів, сприятиме стабілізації системи влади на центральному рівні, посиленню державності, буде слугувати інструментом паритетного представлення інтересів всіх регіонів України. Слід відмітити, що впровадження другої палати, на думку експертів, не повинне собою підміняти реформ, зокрема, виборчої, судово-правової, територіально-адміністративної систем. Основним аргументом проти двопалатного парламенту, на думку експертів, є те, що саме зараз ця ініціатива недоречна і не на часі. Слід відмітити, що про несвоєчасність впровадження другої палати зазначали партійці із опозиційних до Президента сил (КПУ, Народна партія). Експерти зазначають, що впровадження двопалатного парламенту “з огляду на практику українського парламентаризму” або ускладнить законодавчий процес, або зробить повність недієздатною законодавчу гілку влади.

Якщо говорити про систему парламентських та місцевих виборів, то вибір здійснюється на користь пропорційної моделі з відкритими списками (табл. 7 та 8, у %):

Таблиця 7

Виборчі системи до місцевих рад

Таблиця 8

Виборчі системи до ВР

З таблиць 7 та 8 можна зробити наступні висновки. По-перше, в партійному та експертному середовищах практично відсутня ідея збереження пропорційної системи з закритими списками (3,1%). По-друге, основна дискусія відбувається між прихильникми пропорційної системи з відкритими списками (25,0%) та мажоритарної системи з партійним висуванням (46,9%) на регіональному рівні та пропорційною системою з національним (15,6%) або з регіональними відкритими списками (46,9%) на загальнодержавному рівні.

Оцінюючи діючу на даний час виборчу систему, експерти не мають єдиного бачення концепції її реформи: партійці висловилися або за збереження 3-відсоткового бар’єру (28,1%) або за диференційований бар’єр для партій і блоків партій (38,1%). За умови реалізації такого сценарію, для партій прохідний бар’єр може складати 3%, для блоків – 5%. Крім того, за підвищення виборчого порогу виступають 18,8% опитаних, 6,2% – за введення чотирьох або семивідсоткового бар’єру. Троє експертів виступають за зниження виборчого порогу до одного відсотка.

Реформування діючої виборчої системи, на думку експертів, необхідно здійснювати за наступними напрямками:

Таблиця 9

Напрямки реформування виборчої системи

В першу чергу, як демонструє дослідження, необхідно змінювати технологію формування виборчих списків кандидатів, що в цілому співзвучно з ідеєю їх „відкриття”. Зазначимо, що територіальний поділ по округах, визначення виборчого бар’єру для партій і блоків, встановлення результатів виборів (по 21,9%), організація офіційного та неофіційного підрахунку голосів (25,0%) – це необхідні, але менш важливі складові реформування виборчої системи.

На питання „Чи слід збільшити, зменшити чи залишити без змін повноваження Президента, КМУ, ВР?” були отримані такі дані (у %):

Таблиця 10

Динаміка змін повноважень між

Президентом, КМУ, ВР

Слід відзначити, що 85,7% прихильників президентської та 63,6% президентсько-парламентської республіки виступають за збільшення повноважень глави держави; прихильники парламентсько-президентської (60,0%) та парламентської (57,1%) республіки виступають за збільшення повноважень КМУ або за те, щоб залишити їх без змін (40% серед прихильників парламентсько-президентської республіки); збільшення повноважень ВР пропонують виключно прихильники парламентської форми правління (85,7%), тоді як 63,6% прихильників президентсько-парламентського або 80% парламентсько-президентського правління приваблює ідея збереження ВР передбачених чинним законодавством повноважень. Тобто мова, скоріше, йде про певну внутрішню дискусію про переваги між президентсько-парламентською, парламентсько-президентською та парламентською моделями політичного управління, хоча можна припустити, що серед представників і партій, і експертів не існує чіткого розуміння політико-юридичної сутності кожної з форм правління, що аналізується.

Що стосується моделі президентських виборів, то 87,5% опитаних виступають за збереження прямих всенародних виборів Президента і тільки 12,5% - за вибори голови держави в парламенті. При цьому 53,1% експертів вважають, що претендент на президентську посаду має бути партійним кандидатом, а 31,3% - безпартійним.

igls.com.ua, 17.04.2009