Видовищ не бракуватиме

Українські політологи  коментують переформатування полічтиних сил

Віктор НЕБОЖЕНКО, керівник со­ціологічної служби Інституту стратегіч­них досліджень НАН України:

— У формуванні більшості велику роль відіграє не лише по­зиціонування депута­тів, а й питання лідерства — хто може очолити більшість, які відносини матиме координатор біль­шості не лише з Прем'єр-міністром, а й Головою ВР. Мабуть, знову діятимуть кулуарні домовленості заради різних ці­лей. Або для досягнення компромісу, або за принципом — переможцю дістається все. У парламенті нині розклад сил такий: близько 25% за Ющенка і 25% — класич­ної опозиції. Посередині 50% депутатів, які можуть бути або Горою, або Болотом. Новий Кабмін, навіть найгеніальніший, на мою думку, сьогодні на ради­кальні реформи не піде. Адже хоча ре­форми потрібні, населення важко сприймає їх. Найімовірніше, діятимуть за принципом «хліба й видовищ» — роздаватимуть видовища, показувати­муть антиолігархічні процеси, арешти, покаяння тощо. Це може тривати аж до 2006 року.

Володимир ПОЛОХАЛО, шеф-ре-дактор журналу «Політична думка»:

— Є кілька сце­наріїв формування парламентсько-уря­дової коаліції. Пер­ший — ідеалістично-романтичний. Коли всі політичні актори переймаються інте­ресами й очікуван­нями суспільства, стратегічним курсом держави, визначеним Президентом, іде­алами революції і відповідно до цього вибудовують уряд. Хтось переходить в опозицію, а решта підтримує курс глави держави. Але в українських умовах це нереально. Допоки немає класичної де­мократичної влади, передчасним є і кла­сичне розуміння опозиції. Другий сце­нарій — ситуативно-традиційний. Коли, попри зміну співвідношення політичних сил в Україні, діятиме стара звичаєва практика політикуму, квоти.

Як на мене, буде реалізовано все-та­ки оптимально-реалістичний сценарій формування парламентсько-урядової коаліції, який врахує співвідношення всіх політичних гравців. А якщо кон­сенсус задовольнятиме лише вузькі групи еліт і не матиме жодного стосун­ку до суспільства, дистанція між сус­пільством і владою збережеться.

Володимир ФЕСБНКО, голова прав­ління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:

— Чи стане новий уряд коаліційним, залежатиме від двох факторів. Насампе­ред від негативного досвіду минулої коа­ліції. По-друге, у ко­манди переможців недостатню сил для формування власної коаліції у ВР. Отже, доведеться йти на союз із частиною центристів, а це потребуватиме певного відходу від принципів, від ідеї оновлен­ня влади тощо. Дуже непросто буде і поєднати принципи коаліційності та єдиної команди в уряді.

Для ефективної роботи нового уря­ду потрібна підтримка в парламенті. У ВР уже практично сформувалася ситу­ативна більшість, і основним гравцям — і Президенту, і прем'єру, і Голові ВР, і лідерам багатьох партій — вигідна така ситуація. Всі зберігають за собою простір для маневрів. Але з осені, з наближенням парламентських виборів, ситуація змінюватиметься і з'явиться напівопозиція — не так до Президента, як до нового прем'єра.

Вадим КАРАСЬОВ, директор Інсти­туту глобальних стратегій:

— Прем'єр може стати лідером пар­ламентської біль­шості лише в тому разі, якщо він ма­тиме депутатський мандат і буде одно-партійцем Прези­дента. Однак Пре­зидент України зап­ропонував на поса­ду прем'єра не свого однопартійця, а лідера партії-союзника, яка, може, й зробила великий внесок у перемогу на виборах, але відіграла не вирішальну роль. Тому й виникає внутрішня опо­зиція у таборі переможця. По-друге, не визначено політичну модель Кабі­нету Міністрів. У нас досі діяла мо­дель уряду реагуючого типу, характер­на для американської системи влади, де уряд є одним із багатьох інститутів влади і будується на балансі лобіс­тських інтересів. Європейська модель передбачає політичну відповідаль­ність. Кабінет Міністрів формує пар­тія, і він є урядом ініціюючого типу, епіцентром політичного курсу. В Ук­раїні де-факто уже є багато рис полі­тики європейського типу, однак хто нестиме політичну відповідальність?

 Записала Юліана ШЕВЧУК.

Голос України, № 3(3520), 3 лютого 2005 року